вірші

Баба Домаха

Баба Домаха скоро вмиратиме –
Батькова мати.
Хочу проститися – корінь мій сохне –
Гонять від хати.
Кажуть, чужа я, є, мов, у батька
Інші вже діти.
Баба не винна. Баба вмирає.
Внуки скорбіте:
Перші, пізніші, ті, що далеко,
Ті, то найближче.
Я їй найперша. Я їй найкраща,
Я їй найнижча.
Можна погладить кіски русяві.
Я – її віра.
Можна розрадить. Ніч опадає
Засвіта сіра.
...Баба Домаха тісто замісить.
Корж її прісний.
Горе – не горе, сльози – до біса.
Радість є – пісня.
Сіла за прядку, пряжі напряла –
Ліжники ткати.
Ох, ті узори – косо і прямо –
Тісно їм в хаті.
Я коло неї, я серед раю.
Радість невпинна.
Баба вмирає.
Дайте проститися.
В чім же я винна?!