вірші

Аеропорт

Табло електронне відлічує циферки злі.
Стрибає остання, мов дівка, що заміж схотіла.
А я незворушно тримаю, як вершник в сідлі,
Розбурхане тіло.

Якісь ми зашорені, більш, ніж пристойно – ні-ні.
Я подумки дякую, що не рентген твої очі.
Два кроки лишилось пройтися, байдужій, мені,
А потім – рятунок: ридатиму скільки захочу.