вірші

...а на ранок проснешся –
відразу відсунеш фіранку –
розгорнула сувої із білого снігу зима.
І тоді зрозумієш, чому так чекалося ранку,
і чому серед ночі під ковдрою холод проймав.
І тоді ти збагнеш, що деревам зсудомило пальці,
що в горбочках суглобів торішні їм болі тріщать.
І побачиш себе в чорнім гурті пошерхлих акацій,
в незбагненнім бажанні побачить живого хруща.