вірші

Знаєш, яка я з тобою щаслива!
Мов не було мене – зараз я є.
Ніби зерно, перетерте на мливо,
Раптом зерниною знову стає.

Навіть погода мені догоджає –
Тепло і гарно осіннього дня.
Завжди так гарно, як ти приїжджаєш,
Мов найдорожча жадана рідня.

Дивно-предивно, що все це – зі мною.
Милий мій, милий, невже це мені?
– Холодно, йди вже.
– Ще трохи постою.
Трохи постою в твоєму вогні.

Вперше мене не лякає розлука.
Просто – щаслива! Я просто люблю!
Вперше в мольбі не заламую руки –
Просто люблю й ні про що не молю.

Легкість польоту – давно позабута
Легкість сама і, тим більше, політ.
Бути – не бути? Гадати ще? Бути!
Бути нам разом дві тисячі літ!