вірші

Яка була сьогодні осінь тиха...
Сумирний день був лагідний, а ще
безлистий ліс стояв, спокійно дихав,
умитий довгим і легким дощем.

Тебе чомусь не може бути поряд.
У тебе інша осінь, не моя.
І осінь інша, й день, і інша доля,
і все по-іншому, аніж в моїх краях.

Я за тобою скучила безмежно.
Хоча й не знаю, нащо виглядать?
Моя вода – висока, безбережна,
і рівчачком тече твоя вода.

Ми різні-різні, ми це знаєм добре.
І стежки спільної не буде в нас ніде.
Чи ми беззахисні з тобою, чи хоробрі –
коли ми знаєм, що нас далі жде?

Питання так стоїть – сьогодні? завтра? –
мені тебе не треба виглядать.
А може бути, що й сьогодні втрата
воді високій з рівчачка вода.

Твоя розміреність, твій рівний-рівний спокій...
І стриманість, мов скеля кам’яна, –
чи перешкода цій воді високій,
чи стимул для наповнення вона?

О, я не знаю. Не аналізую.
Я в простір вирвалась – люблю тебе! Течу?
Але тобі нічого не скажу я.
Коли б ти вмів, ти б вже давно почув.

А ти не вмієш, може, чи не хочеш,
чи вже усі спалив ти почуття?
Та прийде день – побачу твої очі,
й душа застогне – ти – моє життя.