вірші

Як рідко з тобою
мені випадає радіть...
Я прагну свободи від болю –
та знову до тебе
у бризках біжу
по осінній холодній воді,
бо ти – моє небо.

Бо й спогад про тебе
у мене вселяє життя.
Я кроки твої, мов собака,
ще здалеку чую.
Не вмію я грати
й шукати в словах прикриття.
Душа моя – навстіж.
Такою до тебе лечу я.

Це дуже погано,
що грати не вмію й тому
не викличу в тебе
таких почуттів – я це знаю.
Але за те щастя,
коли я тебе обніму,
я згодна над прірвою
далі ходити – по краю.