вірші

Як метелик на світло,
Щоб крильця спалити і впасти.
Так, мов птах на літак незворотно
Або самогубця в петлю,
Я до тебе прийшла,
Мов мені бракувало напасти.
Щоб впустити у душу
Гіркот ненажерливу тлю.

Теплі дні вже останні,
Ще кілька деньочків і осінь.
Може, прагла я трохи
Подовжить природи тепло?
Біле сонце назустріч –
Назустріч і їдь йому, прошу.
Так до сонця все літо
Тяглося всіляке зело.

Та немає тепла у тобі.
Утім, є. Не для мене.
Нащо кликав і нащо
Прийшла я на впертий твій клич?
Літо, літо минає.
Минає, хмільне і зелене.
Ох, сумна моя осене,
В літа тепла ще позич.

Це класична спустошеність.
Пустка. Нічого немає.
Як метелик на світло, летіла.
Відомий кінець.
Відчуття не пожежі, а прірви –
Секунда до краю.
Оніміння. Жорстокість.
Життя нанівець.
Нанівець.