вірші

Я так не можу –
отак нескінченно чекати.
Навіть не знаючи,
що я чекаю й коли.
Настрій, мов небо осіннє, –
барвистий, строкатий.
Все ти ще можеш.
Ти можеш усе – подзвони.

Магія голосу
дивно на мене впливає.
Спокій дарує,
якого я прагну найбільш.
Навіть живий ти чи ні –
і того я не знаю.
Ця невідомість гірка,
хоч буває й гіркіш.

Більш так не можу.
Це ні на що вже не схоже.
Наші стосунки,
немов в паралельних світах.
Дивно, що ми в них
іще зустрічатися можем.
Справді, могли.
Але більше не будем, відтак.

Можна, ніяких
не буду давати пояснень?
Все, що захочеш,
ти в цьому прощанні вбачай.
Ми випадково навряд чи зустрінемось.
Здрастуй!
Це на прощання, мій рідний.
Це замість прощай.