вірші

Я щаслива. Сиплю сміх, мов перла.
Але я згубила всі слова.
Думала, любов в мені померла,
А вона безмежна і жива.
Стільки говорила, що літаю,
І не вміла, як тепер, літать.
Я щаслива. Я себе вітаю.
Світ прекрасний. Казка. Благодать.
І ніщо цю казку не порушить.
Не творила казку – вона є.
Шар вогненний з місця я не зрушу –
Хай він сяє, щастям виграє.
Господи, всевишній мій, спасибі.
Зроду б не повірила колись,
Що любов з таким жагучим німбом,
Ніби зір суцвіття, подивись.
Чую пісню про біду й сміюся,
Що могла б у страхові я жить.
Що розлюбить – вперше не боюся.
Я сама боюся розлюбить.
Я відчула, як це – жити світом.
І моя любов не має меж.
Сипле в душу світ прекрасним цвітом –
Мій коханий, пелюстки збереш.
Вже ні сум, ні страх, ні обережність
В душу я собі не допущу.
Я люблю! Любов моя – безмежність.
Брила світла – сонце між дощу.