вірші

Я плачу. Та сльози мої не від горя,
І не від образи, і не від жалю,
І не від протесту, і не від покори.
Я плачу, бо я тебе дуже люблю.

Зимова любов. Та так само з-під криги
Вона пробиває всесильні ростки
Цих ніжности квітів, де колір індиго
Присутній небесно і гріє таки.

Люблю тебе дуже, люблю безнадійно,
І беззастережно, без всяких але.
І ти не випадок, ти – справжня подія,
Ти те, що тримає й підносить мене.

Люблю! І так хочеться жити і жити.
Якщо мені Бог хоч якийсь дав талант,
То суть його справжня в умінні любити,
Невміло, безмежно, немов дебютант.

Любов – це печаль. І нема оборони,
І коні душі не спиняють біги.
І падають з неба, мов білі ворони,
Летять, зависають лапаті сніги...