вірші

Я написала казку для душі.
Дала ім’я герою гарне – Ангел.
У казці можна все – навіть грішить.
І почуттям дала я назву – магма.
Я героїня в казці цій також –
Я магму помістила собі в душу.
Колись та захолоне. Ну так що ж –
Допоки ні – носити її мушу.
В цій казці, як у казці – є усе.
І казка ця не вільна від дифузій.
І героїню тут завжди несе
Попутнім вітром шалу і ілюзій.
Герой цілком реальний. Як суб’єкт,
Він навіть не підозрює колізій.
Хоча, звичайно ж, був тут і Perfect.
На жаль, було якраз перфекту мізер.
Герой не вірить в те, що він герой,
Лише тому, що він про це не знає.
А коли б знав, чи це б зіграло роль?
Ні, не зіграло б. Хай собі літає.
Я, може, через те його й люблю,
Що він далекий, чийсь і...нереальний.
Що вигадаю – те і осягну.
А стан у мене завжди екстремальний.
Заплющу очі – посміхнусь – привіт!
І падаю йому в розкриті руки.
Ця казка нині справді весь мій світ.
Це казка, Ангеле? Які солодкі муки!