вірші

Вже думалось, ніхто так не змахне
Рукою люблячою лагідно мені.
О, Ангел мій, запам’ятай мене –
Прощальний жест в осінньому вікні.

Запам’ятай, що я дивлюся вслід,
Коли ти від’їжджаєш, йдеш, летиш.
Ні, я не гратиму байдужости, хоч слід
Задля інтриги – фальш впізнаєш ти.

Та я й не вмію хитрістю ловить.
Не вмію і не хочу. Я люблю.
А значить, буду я лише молить,
Щоб ти ніколи не з’являвсь з жалю.

Колись ти глянеш вгору і анфас
Мого обличчя зблисне у вікні.
Колись згадаєш: я кохаю Вас.
І посміхнешся лагідно мені.

Злетить фіранки край, немов рука
Колись тобі злітала вслід моя.
І ти не зрозумієш, хто ж гука
Твоє ім’я – чи вітер то, чи я...