вірші

Ввійдеш із мряки і сядеш за стіл,
Келих пригубиш.
Потім слова вимовляєш прості:
Ти мене любиш?
Тіні від міста гуляють, вогні
Сині в кімнаті.
Стіни від тіней здаються мені
Надто строкаті.

Я в тобі все надзвичайно люблю –
Посмішку й очі.
Я кожне слово, як в казці, ловлю –
Згадувать хочу.
Знову ти їдеш, ти знову сюди
Тільки на хвильку.
Милий мій, милий, не їдь, підожди...
Скільки? Хоч скільки...

Знаю, дорога далека і, все ж,
Я не спитала:
Ти мене любиш, як я тебе, теж?
Знову розстались...