вірші

Втома... Яка велика,
Ватна яка утома.
З сонним старечим ликом
Втома. А ти удома
Йдеш крізь свої жоржини
Вниз, до ставка. Сидіти?
Думати? Так, гортати
Думи свої тендітно.

Темні жоржини гарні.
Гарний твій сад осінній.
Стали б хороша пара,
Коли б удвох осіли
В наших роках далеких,
Гарних, бо молодих.
Як же давно твоєї
Я вже не жду ходи...

Втома. У мене в місті
Дощик іде малий.
Скрізь мені в світі тісно –
Я ачи світ цей злий?
Заздрю тобі – ти можеш
Ввечері вийти в сад.
Мабуть, він вже тривожний?
Осінь. І виноград –

Світло-зелені сльози
Світяться там. А я...
Теж уже жду морозу.
Ти – у своїх краях
Мусиш щасливим бути –
Хоч би один за двох.
Стелеться темно-лютий,
Але м’якенький, мох.

В справжньому лісі темно.
Це я думками там.
Холодно. Бути тепло
Може лиш разом нам.
Але й на мить не можна
Думати про таке.
Має наділ свій кожний.
Й літо своє дзвінке.