вірші

Все зникло із душі –
і почуття, і рими.
Така безмежна пустка,
мов випалене все.
Те знаю тільки я.
Воно моє й незриме.
Душа уперто й мужньо
пустелю цю несе.

Приїдеш – посміхнуся.
А що тобі сказати,
коли наступна зустріч
в нас буде через рік?
Чи, може, трохи швидше.
Заплуталися дати.
Яка коротка зустріч –
одна на цілий вік.

І не потрібні жарти,
А ще – слова безкрилі.
Нікому не потрібний
набір стандартних фраз.
Цей чоловік – єдиний,
хто дорогий і милий.
Невимовлена спрага
таки єднає нас.

Невисловлена спрага,
немов болячка давня,
обом вже наболіла,
та в кожного своя.
Зустрілись – приболілось.
І можна жити далі.
Далеко, як далеко –
цю відстань знаю я.

Вона така безмежна –
не тільки кілометри.
Ні їхать, ні доїхать,
ані перелетіть.
І дихається так,
мов у тісному светрі.
І марно щось змінити,
і марно щось хотіть.

Але душа – не розум.
Вона так довго плаче,
немов не знає: нічим
утішити її.
Приїдеш – як дитина,
вспокоюється наче.
А потім відбирати
цю іграшку мені...