вірші

Вознесла тебе в небеса
І молюся на тебе спрагло
Дні і ночі – ти знаєш сам, –
Дотягнутись до тебе прагну.

Небо зіткане з онімінь,
Сіре-сіре – граніту камінь.
О, мій Ангеле, грішний мій,
Хоч словами, як не руками,

Обіймаю тебе – заплющ,
Якщо ждав не мене ти, – очі.
О, чому я не дикий плющ –
Вгору витися-рватись хочу.

А скрипуча яка зима,
А холодна – не доберешся.
І за що я тебе – сама –
Отак високо – в піднебесся?

Може, й справді, аби творить
Цю молитву про тебе спраглу.
А зелена зоря горить!
А яскраво! – І я так прагну...