вірші

Відмовся від нього –
це дощ барабанить слова.
Відмовся від нього –
у вікна відчинені вітер.
Відмовся від нього?
А я в цій любові – жива.
Слова ці не просто
складаються з літер.

Сказала, що Ангел.
Що Ангел – сказала колись.
Тим самим образивши
Ангела справжнього всує.
Молюсь про прощення.
Кажу собі: ще раз молись.
О, скільки гріха
в цій любові безмежній несу я!

Це правда, не Ангел.
І він мене не захистить.
І він в цім житті так далеко,
що не допоможе.
Але ж я взялася
любов цю у серці нести
і вирвати звідти
ніхто і ніщо вже не зможе.

Цей колір байдужости
світиться в нього в очах...
Ця впевненість власна
із рухів його випливає...
І я перед ним лиш тремчу,
як маленьке зайча,
але я живу в цій любові
і так виживаю.

Коли не чекатиму,
житиму як я тоді?
Коли у вікні не стоятиму
я на прощання?
І тихо й печально
кажу я і вітру, й воді:
якщо не любов це,
то спрагле любови чекання.

Хай очі байдужости кольору
й руки німі.
Нехай ані слів, ні дзвінків
він для мене не має.
Дощі і вітри,
я так само стихія, як ви.
Я слухаю серце.
І знову його обіймаю.