вірші

Вгамуй мою спрагу,
натхнення мого джерело!
До тебе добратись –
який я відсунула камінь!
Я воду твою набираю
легенько руками,
і п’ю, і радію –
до тебе життя привело.

Холодна твоя
кришталево-прозора вода.
Цілюще моє, пробивайся,
о, як ти потрібне!
На сонечку грай і виблискуй –
куди тому сріблу.
Дивися, як жінка
до тебе в сльозах припада.

Я знаю, від мене втечеш ти,
та доки ти є,
твори мою радість, –
я щастя черпаю із тебе.
О, як я люблю тебе –
спрагла любови потреба
рятує і губить
життя одночасно моє.

Коли ти не поруч,
я зустрічі прагну й тоді
мені говорити
хоч подумки гарно з тобою.
Я знаю, ти прийдеш –
своєю снагою простою
твоїй я завдячую
чистій джерельній воді.

Можливо, то й краще для мене,
для нас для обох,
що зустрічі наші короткі
і дуже нечасті.
І хто його знає,
із чого складається щастя.
Хіба лише Бог.