вірші

Таємниця моя й таїна,
О, велика моя любове!
О, велика моя вина,
Що я вмію любити знову.

Але я ще топчу траву,
Але я ще сміятись вмію,
Але дихаю і живу
Лиш тому, що любити смію.

Не просила – зійшло з небес.
Не шукала – та вища сила,
Мов дарунок, мені – тебе
З милосердя послала, милий.

І від щастя лиш розпач мій.
Лиш від щастя мої ридання.
Ця любов – з нереальних мрій.
Люблять так лиш після страждання.

Розчинилась в любові я –
Ти зцілив мене, мов каліку.
Ешафот і петля моя
Сильним зашморгом вже довіку

Не відпустять мене тепер.
Ти далеко. Але я знаю
Світ очей твоїх, мов озер,
У яких світло неба грає.

Знаю силу жагучих рук
І тепло твоє відчуваю.
Знаю темінь солодких мук
І чекання безмежне знаю.

Павутина – хмільний мій дим.
Чарувала? Ні. Ворожила?
Я не знаю й сама вже чим
Я любов свою заслужила.

Не притягую й не біжу
Я нікуди від тебе, рідний.
Як спитаєш, тоді скажу –
Не потрібний ти – необхідний.

Тільки чуєш – тремтить рука.
Я торкнутись тебе боюся.
Ніби юність мене гука.
Я люблю – отже, я озвуся!