вірші

Синє світло примружує темінь –
Не показує вечір зіниць.
Його іскра, мов кремінь об кремінь,
Загорається й падає ниць.
Так святково, що вірити можна
У запалену щастя зорю.
Гляну вгору – зоря моя – кожна.
І сама загораюсь й горю.
Не моїми парфумами вечір,
Згідно вибраній ролі, пропах.
Вечір Ваш – що це – розпач чи втеча?
Забаганка у Ваших руках?
Вам чогось неспокійно. Неволя
Роззиратися Вам по боках.
Ви відчули, мій Ангеле: доля,
Моя доля у Ваших руках?
Так, змінитися встигло багато
Із тих пір, як зустрілися ми.
Ви – не мій, але ще і не втрата
Нічогісінько, крім голови.
Все наосліп, бо серце і розум
Тихо плавляться, наче свіча.
І не вміють відчути загрози,
І не вміють мені закричать.
Мов бояться утрутитись грубо
Із порадою – серце зітхне –
Дочекатись, що Ангел полюбить,
А не лиш пожаліє мене.