вірші

Повинно потепліти. Сонце зникло.
За сонцем має зникнути мороз.
Без тебе я не можу – я не звикну
Без тебе бути. День, мов віртуоз,
Що хоче на душі моїй, те й грає.
Він будь-які мелодії утне.
Окрім одної. Бо одна така є...
Ти нею до життя вертав мене.
Вона така протяжна і тендітна –
Мабуть, сопілка. Я ж була вві сні.
Відкрила очі – і безмежне світло –
То очі твої глянули ясні.
Тепло і світло, музика забута.
Я припадаю до твоїх грудей.
Хіба це лютий? Не зима й не лютий.
Хіба, крім нас, тут є ще хтось з людей?
Нікого. Світло. Тепло нам і світло.
І на лукавство й натяку нема.
То знову обізвався ти привітно –
І відступила в проліски зима.