вірші

Плаття з прозорого шовку
Злітає, мов кулька, мов хмара
Біла й легенька,
Й така невловима, й така
Всміхнена й сонцем осяяна –
Ти мені пара –
Легко злітаєш зі мною –
Яка в тебе сильна рука!

Легко з тобою
Дивитись ще вище – на зорі.
Легко з тобою
Губами торкатись до них.
Це задзеркалля.
І ми в ньому ніжні й прозорі.
В ньому щасливі ми –
Світ чи то зник, чи притих.

Ллється вода з водоспаду
На груди, на плечі.
Гарно спивати ту воду
З оголених тіл.
Це неймовірно –
Не знаємо, день це чи вечір.
Ранок давно вже
Метеликом десь полетів.

Я тебе знаю –
Ти казка, мов мрія, прекрасна.
Я твої риси
Колись нанесла на папір.
Як вони рухались –
Молодо, пружно і ясно...
Я полюбила тебе,
Мов приручений звір.

Зустріч раптова –
Пронизує струмом. Судома.
Бігти і бігти кудись,
Де ми тільки удвох.
В космос злітати –
Лиш там ми щасливі, бо вдома.
Космос – верхівки дерев
І м’якесенький мох.

Важко цю зустріч
Чекати було і хотіти.
І безнадія
Не раз спокушала і ще
Тіло не знало,
Куди йому руки подіти –
Не обіймати тебе
Під рясним моїм щастям – дощем

Так було важко!
Так стрітись хотілося дуже.
Час твої риси
Чи то розмивав, чи ховав.
Я вже змирилась,
Я стала сумна і байдужа.
Вже я хилилася долу,
Як в лузі трава.

Річечка темна тече –
І куди ж вона кличе?
Я залишаюсь,
Бо я припливла до мети –
Спрагло й жагуче
Твоє цілувати обличчя.
І вже ніколи й нікуди
Від тебе не йти.