вірші

Перестраждаю й це колишнє свято.
Воно тихенько буде даленіть.
І я без нього вже почну звикати,
І я забороню себе манить

У спогади про нього. Все, як треба.
Все, як належить, але в тому й суть,
Що зникло разом з ним високе небо.
Воно – чому? Йому належить буть.

Шумить мій дощ і краплями густими
Вистукує мені твої слова.
О, моє свято! Я тебе простила.
Простила і страждаю. Так бува.

Тебе із серця відпустити хочу.
Ти серце тиснеш – тісно там тобі.
Які дощі розкішні дні і ночі!
Дощі періщать по моїй судьбі...