вірші

Нехай ні неба, ні землі не стане.
Нехай це прірва, навіть її край.
Ти обніми мене, немов востаннє.
І притулися. І не відпускай.

Страшна ця буря. Із дерев тремтячих
Зриває листя, наче восени.
Тримай мене, допоки я заплачу
Від затишку, але не від вини.

Тримай мене – я все життя чекала
Цієї миті – разом ти і я.
А буря виє. Від її вокалу
Упали гори і тремтить земля.

Так я тебе люблю. Моя природа
Не може бути лагідна, мов пляж.
А ти зі мною. Щедра нагорода.
Спасибі, Всесвіте, – кричу в глибини аж.

Яким страшнючим холодом по спині
Відгукується Всесвіт на слова...
А я дивлюся в очі твої сині
І вперше відчуваю, що жива.