вірші

Не заздрість природі, а ревність,
Пливе в моїм серці, мов ртуть –
Стоїш ти над озером древнім –
Там лебеді білі живуть.

Отам ти сьогодні побачиш
Любов лебедину таки.
А я, уявляючи, плачу –
Годуєш ти їх із руки.

Коли б я на озері тому
Лебідкою нині жила...
Там ти – отже, краще, ніж вдома.
Твого б я торкнулась тепла...

Хай холодно, сіро, безсніжно –
Та я, мов лебідка твоя,
Дивилась на тебе б так ніжно,
А ти б і не знав, що то я.

Так тисне від болю у грудях,
Ніщо не дається до рук.
Такий вже незатишний грудень –
Воістину, місяць розлук.