вірші

Не можу звикнути, що ти у мене є.
Це добре – не звикать. Звикає кожен.
Щасливо шепочу ім’я твоє.
Але лиш подумки. Хтось здогадатись може.

Воно римується отут з моїм рядком.
Воно римується з єством моїм, зі мною.
Ох, доле, доле, ти новим витком
Дала цілюще зілля – рани гою.

Не вірю й досі, що зустрівся ти –
Прекрасний лицар, що з дитинства в мріях.
Як довго й важко треба було йти,
Аби знайти тебе. Знайшла й не вірю.

Був день похмурий – сонячний тепер.
Тулю свій спогад радісний до серця.
Коли б осінній вітер не зітер
Безжалісно і невблаганно все це...