вірші

Найгірше те, коли від болю плачу,
І сльози в кригу зціплює зима,
Ти так далеко й ти цього не бачиш.
Я з болем розраховуюсь сама.

Тобі мій сміх, тобі веселі жарти,
Безмежна радість, ласка і тепло.
А, може, й справді біль ділить не варто?
Немає болю – снігом замело.

А може, в тебе буднів вистачає
По зав’язку й без мене і тому
Я нашу зустріч святом назначаю,
І знов тебе святково я прийму.

І жодної, яка боліла б, теми.
І згадки жодної, що все не так якось.
І жодної – на світ ясний – проблеми.
Ти прагнеш свята – і воно вже ось.

Та кожне свято залиша розруху.
І я тоді розгублено стою.
І плачу я, що надто легкодухо
Відкрила душу навстіж знов свою.

Бо знов стосунки, де мене немає.
У цих стосунках ти і тільки ти.
Та прийдеш ти – я рада обіймаю.
В теплі рослині хочеться цвісти.

І соромно, що я тобі хотіла
Ще й власних болів торбу нав’язать.
Немає болю! Є душа і тіло.
І ще "люблю" забула я сказать.

І я лечу услід тобі, у зиму,
І доганяю, щоб сказати це.
Все інше мимо. Інше мимо, мимо...
Весь світ тепер – лише твоє лице.