вірші

Нарешті дощів сезон.
Улюблений мій. Нарешті!
Вдихаю міцний озон.
Наш ліс пам’ятаю. Решту
Забула. Тебе також
Забути хотіла б дуже.
Не вмію поки що. Що ж,
Так люблять завжди байдужих.
Так люблять завжди лиш тих,
Про кого, що спогад – з болю.
Наш ліс не шумить – затих.
Печалиться за тобою.
Він також дощу б зрадів,
Хоч ліс цей увесь – з печалі.
Збігають шляхи круті
До нього з глибоких далей.
Де щастя тобі кує
Зозулька і сонце грає.
Де ти в цього світу є,
А в мене уже немає...