вірші

Можливо, посміхатись недоречно,
Але я сум у простір відпущу.
Цей сірий вечір, сірий-сірий вечір –
Палац мікроскопічного дощу, –

Моя улюблена, споріднена погода.
І парасольки, мов боровички.
Спокійна, не засмучена природа.
Живий мій розум – гострий і гнучкий.

Така погода – витоки натхнення,
Для починань моїх чудовий час.
І гріє кров – розбурхана й вогненна –
В мікроскопічний дощ найбільш якраз.

І вмощуюсь зручніше на канапі,
Лаштую зосереджене лице.
І уявляю на безкраїй мапі
Малесеньке зажурене сільце,

Де потихеньку гасне в вікнах світло,
Де з димарів все тоншає димок...
Малесеньке й зажурене – край світу
Моїх думок.