вірші

Моя найбільша нагорода
За все поранене життя,
Моя найбільша насолода
Від радости, не від виття,
Мій неземний, прекрасний, дужий –
Русяве спінилось крило –
Мій вірний, ніжний, небайдужий,
З тобою гарно так було.

Було просвітлено-печально,
І млосна втома дні оті.
Цей Ангел збився визначально
Десь біля мене із путі.
І обігрів мене чужинець,
Немов від смерти, від студи.
Рум’янець знов торкнувся вилиць
Моїх, мов зіронька води.

О, Ангел мій голубоокий,
Тверда хода, висока стать.
Так сумно-сумно було, доки
Не зміг ти зірку ту дістать.
І, простягнувши цей дарунок
Мені – як руку обпіка, –
Торкнувсь його палкий цілунок
Руки – здригнулася рука.

І стислося маленьке серце,
Таке вразливе, наче цвіт.
Яке високе й справді скерцо
Я, все ж, чекала стільки літ.
Злетіть не можу – я упала
Обличчям вниз в густу траву.
Живу – подумала зухвало.
Це щастя, Господи! Живу!