вірші

Молитва жива –
я так само на тебе молюсь.
Нічого не вдієш –
бо любить хтось менше, хтось більше.
Я справді єдине – надію –
утратить боюсь,
що ми ще зустрінемось.
Думать не хочу про інше.

Бо треба ж чимсь жити.
А ще – виглядати когось.
І з кимсь говорити
мені необхідно у віршах.
І я уявляю:
ідеш ти в полях між колось.
І я тебе жду.
І мені не потрібний хтось інший.

А те, що не любиш...
Хіба то важливо, коли
тобі я завдячую
щастям безмежним – любити...
Бо це почуття невловиме
й моли не моли,
колись та згасають
яскраві його колорити.

Ти кличеш його,
а воно не приходить і ти
впадаєш у будні,
сказавши печально так: пізно...
І втратити легше
оте почуття, ніж знайти –
з роками ми часто
заражені вже егоїзмом.

Хай буде любов ця –
я Господа тихо молю.
Бо вже віддавати
нам хочеться менше, ніж брати.
Я справді радію,
що – хай не взаємно – люблю.
І я бережу це.
І дуже боюся утратить.