вірші

Мій Ангеле,
ну що сказать про тебе?
Гірке твоє вино,
я знаю, пригублю.
Про тебе знаю лиш,
що ти для мене – небо.
Та більше, аніж небо,
люблю тебе. Люблю.

Оце й усе, що знаю.
Й не хочу знати більше.
Запалить небо зараз
ясну свою зорю.
І я її вхоплю
і притулю до вірша –
згорить мій вірш і разом
із ним і я згорю.

Мій Ангеле, ти вільний.
Тебе не приручаю.
Тобі й не треба знати,
що небо – ти й зоря.
Аби не засмутити
краплинного відчаю –
то є моя стихія.
Стихії рідна я.

Мій Ангеле, не треба
дивитись в мій неспокій,
немов в зарослу річку,
й питати, що ж робить?
Буденність – то для мене,
тобі ж – усе високе.
Ти прилетиш – я стану
щасливою на мить.

Я не складу докупи
думок своїх при стрічі.
І в мушлю, наче равлик,
затиснусь крадькома.
Не виманити звідти,
бо виманити нічим.
Я ж бачу душу, Ангеле.
Нічого там нема

для мене, щоб могла я
зостатися собою.
А те, що не для мене,
я спробую забуть.
Моя велика радість –
секунди ці з тобою.
Ти просто будь, мій Ангеле.
Мій Ангеле, ти – будь!