вірші

Лиш спогад про тебе
теплить мою душу осінню.
Ти – усмішка весь –
і таким я тебе пам’ятаю.
Ти завжди в душі,
хоч турботи, мов птахи, обсіли.
А я вже не птаха.
Давно вже, давно не літаю.

З тих пір, як не бачу тебе.
Але інколи спогад
мене піднімає увись
і я майже щаслива
від того, що є ти на білому світі,
й від того,
що я так безмежно
люблю тебе й досі, мов диво.

І так мені хочеться знати,
що все в тебе добре.
І так мені хочеться вірить,
що хтось тебе любить
так само, як я.
Бо сильніше не можна вже, мовби.
Шепочуть ім’я твоє губи..
Ім’я твоє губи...