вірші

Холодний вітер тіло рве і душу,
Шалено обриває проводи.
І знаю я, що захищатись мушу
Ще й від любови, наче від біди.
Якби ж вона була спокійна й тиха,
Немов лілея біла на воді,
Вона б не принесла ніколи лиха.
Та все не так. Я знаю: буть біді.
То лиш спочатку буде все прекрасне,
Немов легеньке сонечко ясне.
І далі буде ясно, й далі ясно,
А далі буде тихе і пісне.
А далі буде вже розчарування,
І присмак полину – то гіркота.
І неможливість приручить кохання,
Яке ще тут, але вже відліта.
А далі буде розпач, біль і відчай,
І сто питань – навіщо і чому?
І слів не буде – відповісти нічим
Ані собі, ані, тим більш, йому.
А далі будуть висновки і плани,
Що більш – ніколи! І що я – не та.
І самота, немов сторожа, стане.
Що стерегти? Повсюди – пустота...