вірші

І опісля всього пережитого
Я від себе уже не біжу.
О, мій Ангеле! Мій Хранителю!
Що про себе тобі розкажу?
Почуваюсь непевно і миршаво –
Ми з тобою нерівні в знаннях.
Ти про мене все знаєш за віршами,
Суть твоя невловима, мов птах.
А ще ж ти, якщо й мій, то невидимий.
І невидимий теж, якщо й ні.
Учениці Війона й Овідія,
Жить на світі нелегко мені.
Не плекаю ніяк відповідности
Нормам прийнятим. Ким і чому?
Я живу ув оковах невільности
І ніколи цього не прийму.
Та немає бажання каратися
І зрікатися власних знамен.
Гірко лиш, що не можу торкатися
Я твоїх, о, мій Ангел, рамен.
Ти летиш з моїх снів, як розвидниться.
В тім немає моєї вини.
Задля тебе прийму я обітницю.
І промовлю: люби і храни!