вірші

Горизонт – тоненькою смужкою диму.
Понад горизонтом – дерева злітають увись.
Колір смерти й життя – неймовірно від того, що зримо.
Брудно-білий, зелений – поєднані нині, дивись.

Тихо сутінки падають – все покривають собою.
Що під ними, я знаю, але я не знаю, що над.
Там така невідомість, як наші стосунки з тобою –
Зорепад, грім і блискавка, тихий ноктюрн, водоспад...

Вечір тишу приніс. Утихає натомлений вітер.
Телефон пам’ятає моя неслухняна рука.
Вітер, вітер, не ти мої очі заплакані витер,
Але серце тебе так постійно й тужливо гука...