вірші

Епоха чекання життя збагатила моє.
Чекання в природі, в душі, у думках і у тілі.
Окремо усе це не тільки чекання хотіло,
Але у цілому навчилось сприймати, як є,
Жорстоку реальність, по суті, сурового дня.
Є правила гри, за якою ти граєш у світі.
Не можна ходити в кожусі в розпеченім літі.
Не можна для себе, частіше доводиться для
Когось чи чогось, чи когось і чогось заразом.
Відійдеш від правил і штраф буде надто жорстокий.
Суддя конфіскує найперше твій внутрішній спокій,
А потім додасть, що вважатиме вже за резон.
І я намагаюсь, якщо відбираю м’ячі,
Робити це жорстко, але невідступно від правил.
При тім забуваю, що Богом дароване право
На щастя й своє. Не підкріплене, правда, нічим.
І ось почалася чекання епоха густа.
Чого я чекаю? Що буде вже послано Богом,
Того і чекаю. Поки що – тебе із дороги.
І щирих рядків на довірливім тілі листа.