вірші

Дощик сіявся хутко і дрібно.
О, чому саме зараз, в цю мить
Так тривожить моя непотрібність
В цьому світі нікому й болить?

Де ти, друже? Лаштуєш обійстя?
У тепленькім кубельці твоїм,
Як і в серці, нема мені місця.
То ж ні звуку з далеких країв.

Що ти в снах своїх втомлено бачиш?
І чи згадуєш дощ і шосе,
А ще те, як сказала я: значиш
Ти в житті моїм майже усе.

Все я маю – і землю, і небо.
І я, власне, щаслива була б,
Коли б інколи – звістка від тебе.
Із твого з краю світу села.