вірші

Дощ живий. І я це добре знаю.
Він живіший від усіх живих.
З ним я зрозуміло розмовляю.
Так – говорить, а отак – затих.

І коли тебе давно не чутно,
Я звикаю – чоловічий стиль –
Як на те, найбільш буває скрутно –
Не розкажеш через стільки миль.

З ним – інакше. Не шукаю – ніде.
Сам приходить – сльози, мов горох.
Він такий обов’язково прийде –
Поцілує – ми поплачем вдвох.

Уявляєш ти оцю картинку –
Всі кудись ховаються – стою.
Він мене вмиває, мов дитинку –
Так я почуваюся в раю.

Так мене ніхто не приголубить.
Я й не жду цього уже давно.
Дощ живий – він також мене любить.
Він мені і слово, і вино.

І мені ж і плакати не треба –
Так, як за тобою. А таки
Щосекунди жду дзвінка від тебе.
І тобі пишу оці рядки.