вірші

Боляче. Боляче... Вже не рятують дощі.
Важче і важче у чомусь шукати розради.
Другова зрада страшніша, ніж будь-яка зрада.
Мерзну від болю і душу ховаю в плащі.

Не захолонула б! Змучена сигмами втрат,
Спрагла й зневірена – як їй усе пережити?
Я ж тобі вірила так, ніби ти мені брат.
І так любила – сильніше не можна любити.

Любиш мовчання. Моє – з найсильніших мовчань.
Слабкість – шукати тебе і іти на розмову.
Нащо мені твоє слово? Бо що мені слово –
Зраджені душі безмовно на світ весь кричать.

Ти не почуєш. Хіба, може, дощ і тоді
З ним в унісон я наплачусь без сорому вволю.
Господи, за що ти дав мені долю-недолю?
Тоне мій крик у швидкій і байдужій воді...